субота, 12 лютого 2011 р.

Операція "Захід", під час якої у сибірські концтабори на заслання із західноукраїнських областей вивезли майже 1,5 млн. осіб


Про те, як усе відбувалось у сорокових роках, «Експресові» розповів Ігор Дерев’яний, старший науковий співробітник національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».
— Що ж це за операція «Захід»?
— Ще у вересні 1947 року радянська влада вирішила вивезти у концтабори 75 тисяч осіб із Західної України. Таким чином хотіли послабити допомогу мирного населення упівцям, а також налякати інших, незгодних з комуністичним режимом...
— Ви кажете — 75 тисяч осіб. А як каральні органи визначили, скільки людей треба вивезти?
— Та вони не рахували конкретних людей. Мали певні агентурні дані, але в цілому виходили із загальної кількості населення Західної України. Таку-то частку потрібно вивезти, щоб інших налякати. Очолював операцію «Захід» Микита Хрущов, а так би мовити, благословення від центрального апарату дав Лазар Каганович.
І ось 21 жовтня, о шостій годині ранку, під безпосереднім керівництвом заступника міністра внутрішніх справ УРСР Дятлова почалась операція. Вона тривала всього добу (у деяких областях через сніги розтягнулась на два дні), і за цей час з нашого регіону виселили 76 192 особи.
— Кого більше: чоловіків чи жінок?
— Жінок. Їх — аж 35 152, тоді як чоловіків — 18 866. Та й дітей теж було багато — 22 174. Цікаво, що у списках, з якими приходили до хат вояки, були зазначені тільки цифри. Тобто військові знали лише кількість людей, яких мають вивезти зі села. Прізвищ там не було, і вони не мали інформації, хто з людей причетний до підпілля, а хто — ні.
— Тобто якщо місцевому партійцеві, який відповідав за виселення, не сподобалась якась людина на вулиці, він міг просто вислати її у Сибір?
— Так. Відбір був суто суб’єктивним... Людям не дозволяли нічого зі собою брати в дорогу, везли до залізничних станцій, а тоді поїздами — до міст. Там на термін від кількох днів до кількох тижнів кидали до «пересильних» в’язниць. За той час «дозбирували» інших і, коли був ешелон (30 вагонів), везли у заслання.
У кожному вагоні, за документами, перебувало 35—40 осіб. Але, як розповідали мені самі люди, насправді — по 70. Щодо умов переїзду, то вони були вже кращими, ніж у 1939 — 1941 роках. У товарняках з’явились двоповерхові ліжка-нари. Однак люди знемагали від задухи й тисняви, тоді як на стінах вагона іній виступав... Годували їх таранькою, від якої постійно хотілося пити, і напували окропом. А кожні кілька днів засланців з різних вагонів між собою перемішували, щоб запобігти бунтам.
— Чи втікали люди?
— Відомо, що під час вивезення у 1947 році з поїздів 875 в’язнів таки зуміли втекти. З них 515 спіймав конвой, а що сталося з іншими — не знати.
— Чи багато людей з тих, кого вивезли, повернулися на батьківщину?
— Та, власне, всі, хто вижив. З півтора мільйона людей, яких вивезли до Сибіру за весь час, десь 1,3 мільйона таки повернулися в Україну. І серед них навіть ті, хто відбував найдовший термін ув’язнення — по 25 літ. Кілька таких героїв, зокрема полковник УПА Василь Левкович, живуть і нині...
Тарас ВАРХОЛЯК

Немає коментарів:

Дописати коментар