пʼятниця, 25 листопада 2011 р.

Постріл в оборону мільйонів

Микола Лемик
У 1932 році на тому березі Збруча починалася “залізна завіса” і жахливе горе . Дві колоністські держави, два режими, дві влади та одна поневолена нація. 

Смерть однієї людини - це трагедія, смерть мільйонів - це статистика (Й.В.Сталін). Для Йосифа Джугашвілі смерть мільйонів українців була лише статистикою, яку він сам зумисне спровокував. Цілеспрямовано, крок за кроком, тиран намагався викорінити цей Дух Одвічної Стихії, який неодноразово піднімав українців проти поневолювачів і допоміг зберегтись їм як нації. Використовуючи при цьому найстрашніше знаряддя - голод. 

Фальшиві свідчення на кшталт ”У нас все добре! Голоду тут немає!” (котрі лунали на весь світ) дані брехливими псами комуністичного режиму не могли переконати українців, які серцем відчували біду по ту сторону. 

Західняки, яке вони мали відношення до голоду? Що заставляло їх збирати з кожної хати продукти, продавати нажите непосильною працею майно, щоб спакувати якийсь хоча б маленький клунок і передати туди, де слово смерть стало буденним? Людяність! Це саме та риса, якої так бракувало призвідцям голодомору та виконавцям звірячих наказів про відбирання останнього куска хліба у селян. Відчуття приналежності до одного народу, єдиного цілого. Адже нація-це один організм. Коли хворіє якийсь член - відчуває усе тіло! А коли більша частина цього тіла відмирає? Людомор влаштований “старшим братом” не міг залишити байдужою ту іншу частинку нашої великої країни. 

До людей котрі жили під окупацією Польщі по-троху підповзали чутки про страшну ситуацію в Центральній та Східній Україні. Західняки по-мірі своїх можливостей намагалися допомогти.
“...Хто чим міг допомагав...Хтось зерном,а хтось іншими продуктами. Спакуємо все зібране з цілого села тай пробуємо передати на велику Україну. Тільки москаль каже, що в них голоду нема.”(Спогади жительки Самбора Буклів С. Г) Існування голоду заперечувалось. Москва приховувала жахливі події, як і тепер приховує справжні факти. Захід тоді мовчав. 

Відкрити очі світові - ось головна мета! Це завдання взяла на себе ОУН. Постріл-він може бути ціною в життя - таке трапляється часто... Постріл в оборону мільйонів - він пролунав 22 жовтня 1933 року. Цього дня усьому світу було повідомлено про смерть працівника радянського консуляту у Львові, офіцера НКВС Олексія Майлова. Справа набула належного резонансу завдяки повідомленню Польської Агенції Телеграфічної та відкритому судовому засіданню над виконавцем атентату членом ОУН Миколою Лемиком. 

Микола Лемик 18-річний (його вік не загрожував йому смерним покаранням, а лише довічним ув'язненням) студент математично-природничого факультету Львівського університету, свідомо пішов на виконання атентату, щоб розказати широкому загалу про події за Збручем.
Підготуванням атентату займалися Бандера і Шухевич. 

Спочатку планувалося вбити радянського консула, але постала невелика проблема, оскільки замість консула, ОУНівця прийняв працівник консуляту. Кінцевою метою плану було не вбивство, а був сам суд. На якому, використовуючи всю силу слів, можна було передати стан подій. 

Атентат був складний до виконання, оскільки йому потрібно було проникнути повз охорону в консулят. Домогтися прийому консула, де він під чужим прізвищем Дубенко повинен був оформляти у консульстві документи для в'їзду на територію Радянської України нібито на запрошення сестри. А потім вистрілити і живим здатися в руки поліції. Напередодні Микола мав особисту нараду зі Степаном Бандерою. Шухевич вручив йому пістолет. Він був поселений в готель. Там він приготувався до сповіді. Останнім бажанням студента було, щоб його старі черевики були передані батькові, який зможе ще з них скористати. Останньою їжею на волі була скромна вечеря, яка складалася з гречаної каші та молока. 

Стріляючи він вимовив слова ”Це кара за смерть мільйонів українців”. Дві кулі випущено впритул. Атентат виконано. Микола Лемик стоїть на лаві підсудних. Його очі впевнено оглядають зал судового засідання. Його мова пряма і переконлива. Він ні в чому не кається, ні про що не жаліє. Він гордий своїм вчинком, адже завдяки йому справа набирає широкого резонансу і впливає на зменшення кількості жертв геноциду. Преса назве цей прецедент “Пострілом в оборону мільйонів” 

Микола Лемик отримав довічне ув’язнення. З початком Другої Світової війни атентатнику вдається втекти з тюрми. З Актом проголошення відновлення Української держави, у Львові 30 червня, він вирушає на Схід, будучи на чолі Середньої похідної групи ОУН. Був призначений крайовим провідником ОУН на східноукраїнських землях. 1941 року у жовтні його розстріляли німці. 

І після цього політиканам, котрі намагаються розділити Схід і Захід ще вистачає нахабності говорити, що націоналісти, ця «західняцька зараза», котра дбає виключно про свої інтереси? І після цього вони видають діяльність ОУН фактом розподілу однієї великої нації? 

Нам потрібно пам’ятати події тих голодних днів, сповнених відчаю, горя та страждання. Мільйони безневинних жертв кривавої комуністичної машини. Потрібно пам’ятати гідний вчинок Героя України Миколи Лемика, про якого ми ще так мало знаємо. Тих справжніх синів та дочок свого народу котрі за будь-яку ціну намагалися допомогти. 

Люди, не допустімо новітнього геноциду Української Нації! 

Вшануймо пам’ять загиблих під час голодомору 1932-1933р.р. загальноукраїнською хвилиною мовчання (26 листопада 2011 р. о 16:00), запалімо свічки! 

Слава Україні!!!! 

Гринчак Романа.

Немає коментарів:

Дописати коментар