Енергія української музики на "Підкамені 2011"

       Нещодавно завершився п'ятий за ліком фестиваль у Підкамені. Фестиваль я відвідав уперше, тому вражень, мабуть, я удвічі більше віз із нього ніж ті, для кого він уже став традиційним. Цікавим був не лише сам фест, а й околиці у яких він проводився із численними історичними та природними пам'ятками.

       Саме село Підкамінь розташоване на межі Львівської та Тернопільської областей (кажуть, що із монастиря на горі у Підкамені видно навіть Почаївську Лавру у сонячну погоду, яка розташована у сусідній області). Село налічує понад 500 років. А люди почали селитись тут і ще набагато раніше, чому підтвердженням є численні знахідки речей давніх мешканців цих місць. Над селом дивно височіє величезний камінь заввишки 16 м (звідси й назва села походить). Існує легенда, що колись чорт вирішив цей камінь закотити до сусіднього монастиря і зруйнувати ним святе місце. Але котив нечистий цей камінь іздалека і, коли він викотив цей камінь на сусідній із монастирем пагорб, йому просто не вистачило сил, щоб підняти цю скелю. Так камінь і залишився тут стояти на віки. Колись на горі, де є камінь, існувало слов'янське святилище, а в народі й досі залишилась язичницька назва гори - Рожаниця.

       Поряд із горбом із скелею є ще одна гора, на якій розташований Монастир походження дерева Хреста Господнього. Монастир видно фактично з будь-якої точки села. Початок цього храмового комплексу був покладений у кінці XV ст., він мав ( і дотепер має) навкруги укріплення і раніше він належав о. Домініканам. Споруди його неодноразово були руйновані спустошливими набігами татар і сучасного вигляду набули у XVII-XVIII ст. Монастир віддавна був місцем паломництва прочан, так як тут зберігалась Підкамінська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці а також розп'яття Ісуса Христа із часточкою того самого хреста, на якому був розп'ятий Спаситель. Уявити собі, що на коронації згаданої ікони у 1727 р. були присутніми тут понад 200 тис. віруючих!!! Чи часто тепер можна зібрати таку кількість паломників? Коли прийшли сюди Совіти, ікона була вивезена монахами у Польщу, а у підвалі монастиря (оскільки стіни були великої товщини і жоден звук звідти не долинав назовні) була обладнана катівня НКВС. Фактично до недавнього часу стіни залишались обагрені кров'ю тисяч безневинних жертв, замордованих у підземеллі, допоки кілька років тому у підвалі не було здійснено ремонт, відновлено церкву і сліди минулих жахіть були замальовані сучасними розписами.

       Але метою поїздки у Підкамінь було не знайомство із історичними та природніми пам'ятками, а сам етнофестиваль, на сцені якого були зібрані одні із найкращих українських рок та фольк гуртів.         Організатори фесту поставили умову, що вхід на територію безкоштовний лише у вишиванках, інакше слід купити банданку із логотипом заходу. От і ми уже налаштувались переодягатись у вишиванки, хоча не дуже й хотілось в дощ це робити. Але, на наше щастя, нас пропустили і без етноодягу. Також організатори обіцяли, що будуть збирати по 30 грн із намету, але чи то вони передумали, чи то не змогли наш табір знайти у лісі, до нас так і ніхто по "наметовий збір" не прийшов.

        На офіційне відкриття фестивалю, на жаль, ми не потрапили, але захід ми розпочали із відвідин виступу "ДримбиДаДзиги". Інна Прокопчук із своїм характерним голосом, як завжди, була мегадрайвовою. Дивується, наскільки вдало вона поєднує народні пісні із рок музикою. А ще їхня унікальна труба... Це щось неповторне... Далі була "АтмАсфера". Але передували цьому неполадки зі звуком. Кілька разів учасники гурту пробували розпочати виступ, але постійно у динаміках чувся шум. Тому затримка концерту гурту вийшла на понад півгодини. Але саме очікування початку виступу, напевно, зробило пісні "АтмАсфери"ще більш мелодійними та наповненими емоціями для глядачів. Пісні лунали як на українській і на англійській, так і на санскриті - священній мові давньоіндійських "Ведів". Зацікавило чи справді дівчата володіють цією стародавньою мовою. Після завершення виступу гурту вдалося запитати про це Юлю Яремчук - вокалістку "АтмАсфери". Дівчина відповіла, що вони розуміють тексти на санскриті, які співають, але мовою не володіють. 
       Далі концерт продовжили "Тарута" та "Веремій". Та найбільше глядачі очікували виступу гурту "Тінь сонця". І тут без несподіванок не обійшлося. Попри згадувані проблеми із звуком раптово на початку виступу почав погано себе почувати бандурист Іван Лузан. Тому тривалий час Сергій Василюк виконував свою сольну акустичну програму. Та коли Іван Лузан, а з ним і усі інші учасники гурту вийшли на сцену публіка просто шаленіла від радості. "Тіні" із своїм "козацьким роком" були просто неперевершені, та зарядили усіх своєю енергетикою на цілий вечір. Публіка просто не хотіла відпускати хлопців зі сцени і продовжувала скандувати "На біс, на біс..." і "Тіні" співали ще і ще. Єдине, шкода, що "Тінь сонця" так і не заспівали "Вільним небокраєм", яку так хотіли чути глядачі.

       Наступний день фесту був не менш представницький за перший. Виступили: «ДоСхідСонця» (Львів), «Називний Відмінок» (Тернопіль), «Ренесанс» (Ірпінь) «BAndurbaND» (Харків). Запам'ятались «КораЛЛі» (Івано-Франківськ) та «Русичі» (Білгород –Дністровський). «КораЛЛі», як завжди, були оригінальні із своєю трембітою, іншими етноінструментами та речитативом між піснями. Хедлайнерами цього дня були "Гайдамаки", які вирішили, напевно, цього року жодного фесту не пропустити. Їхній виступ був суцільною енергією в її первозданому виді. Публіка просто шаленіла від їхньої фольк-рок музики. А Сашко Ярмола ще більше заводив її то, вимахуючи шаблюкою в руці, то, б'ючи у величезний барабан над головою. Перед закінченням виступу Сашко подався у натовп, де руки глядачів, наче морські хвилі, носили музиканта і не хотіли відпускати. 

       Третього дня мали виступити: Ольга Ковальчук (Броди), Віталій Сень (Ожидів), Blackсherry (Ожидів), Ярина Шуст (Броди), Христина Шпинда (Буськ), «МАРІСЕН» (Львів), Юлія Доскоч (Броди), Лілія Сахон (Львів), Теодор Кукуруза, гурт Остапа Стахіва, Тарас Курчик; «Другий поверх» (с. Пониковиця Бродівського району), «Шосте чуття» (Львів), «Тарасова ніч» (Львів), «Оратанія» (Львів), «OT VINTA» (Рівне). На жаль, їх побачити ми не змогли, бо мали їхати уже. Але, за словами очевидців, концерт вдався на славу, тільки й тут без традиційної для цьогорічних фестів багнюки не обійшлося. Як зранку ще хмари окутали Підкамінь, так і цілий день дощ не відпускав селище із своїх обіймів. 

       Пишучи ці рядки, думаю, ось пройшов уже майже тиждень від закінчення фестивалю, але щось залишилось таке яскраве у спогадах і тепле в душі від фестивалю. Мабуть, справді, привіз звідти із собої частинку отієї вільної, неприборканої, світлої енергії, що вирувала у ті дні серед людей. Тому, на мою думку, якщо щось у серці привіз звідти додому, значить фестиваль вдався, незважаючи на усі недоліки.

І з цією енергією прямую я тепер на наступний фест... 
                                                                                                                                Олег Дукас